Центральна Рада та її діяльність. Утворення УНР

Світова війна загострила всі протиріччя, що існували у Російській імперії: між капіталістичним і феодальними укладами, буржуазією і робітниками, буржуазією і поміщиками-дворянами, царатом і суспільством, імперією і національними окраїнами. Названі протиріччя зумовили повалення царизму, Лютневу демократичну революцію. Влада у Росії опинилася у Тимчасового уряду, який отримав мандат на владу від ПетроградськоїРади робітничих і солдатських депутатів на час до скликання Установчих Зборів.

В Україні процес формування влади мав свою специфіку. Якщо в Росії склалося двовладдя, то в Україні – тривладдя. Поруч зі структурами російського Тимчасового уряду і Радами постала Українська Центральна Рада (УЦР), що була утворена 4(17) березня 1917 р. представниками низки політичних партій та політичних блоків: Товариства українських поступовців (ТУП), Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Україн­ської партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та ін. Головою УЦР був обраний професор-історик Михайло Сергійович Грушевський.

6-8 квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес, у якому взяли участь делегати з багатьох губерній України, а також з Петрограду, Москви, Кубані, Криму, де було багато українців. Конгрес ухвалив утворення Центральної Ради, як вищої законодавчої влади. У червні 1917 р. утворено виконавчий орган Центральної Ради — Генеральний секретаріат, який очолив письменник Володимир Кирилович Винниченко.

У своєму І Універсалі (10 червня 1917 р.) УЦР проголосила автономію України у складі оновленої Росії. Однак під тиском Тимчасового уряду УЦР змушена була прийняти II Універсал (3 липня 1917 р.), де відмовлялася від автономії до скликання Всеросійських Установчих Зборів.

Після повалення більшовиками Тимчасового уряду та утворення Раднаркому на чолі з В.І. Леніним (25—26 жовтня 1917 р.) Центральна Рада проголосила себе вищою владою в Україні, зайняла антибільшовицьку позицію і прийняла ІІІ Універсал (7 листопада 1917 р.). У цьому документі говорилося про: утворення Української Народної Республіки (УНР) у складі Російської Республіки; передачу землі селянам; введення 8-годинного робочого дня; державний контроль над виробництвом; демократичні свободи тощо. Однак у здійсненні своїх рішень УЦР проявила повільність та непослідовність, що зменшило її авторитет і призвело до зростання більшовицького впливу в Україні.

12.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні

Утворення самостійної УНР не входило у плани більшовиків, бо вони мали свої наміри щодо новоствореної Української держави. Обласна конференція РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів проголосила Центральну Раду ворогом трудящих і висловилася за скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.

Однак Центральна Рада спромоглася в останню мить перехопити ініціативу скликання з’їзду Рад. Всеукраїнський з’їзд Рад, що відкрився в Києві 4 грудня 1917 р., висловив повну підтримку Центральній Раді та її політиці. Опинившись у меншості, 124 делегати від більшовицької партії разом із лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами і безпартійними переїхали до Харкова, де відкрився з’їзд Рад Донецького й Криворізького басейнів. Зазначена частина делегатів київського з'їзду Рад, об’єднавшись з делегатами харківського з’їзду, прийняла рішення про проведення альтернативного І Всеукраїнського з’їзду Рад.

І Всеукраїнський з'їзд Рад (11–12 грудня) проголосив Україну республікою Рад. Обраний з'їздом Центральний виконавчий комітет (ЦВК) утворив радянський уряд – Народний секретаріат. Його фактичним головою стала Є. Б. Бош.

Встановлення Радянської влади відбулося протягом останніх днів 1917 – січня 1918 р. Так, 29 грудня 1917 р. радянська влада перемогла у Катеринославі, 9 січня 1918 р. – у Житомирі, 16 січня почалося збройне повстання проти Центральної Ради у Києві на заводі «Арсенал», яке було придушено.

Напередодні свого падіння, 9 січня 1918 р., Центральна Рада прийняла IV Універсал (9 січня 1918 р.), у якому проголосила УНР незалежною. Утворила новий уряд — Раду народних міністрів на чолі з Володимиром Голубовичем. Однак під впливом більшовицької агітації війська УНР або відмовлялися воювати з червоногвардійцями, або переходили на їхній бік. Спроба Центральної Ради перетнути шлях більшовицьким силам на Київ за допомогою студентів і гімназистів призвела до загибелі останніх поблизу станції Крути. 28 січня 1918 р. більшовицькі війська увійшли до Києва, який став столицею Радянської України.

Після вигнання з Києва уряд Центральної Ради підписав 26 січня 1918 р. у Бресті угоду з державами німецького блоку. Згідно з цією угодою УНР зобов'язувалася постачати продовольство, а Німеччина і Австро-Угорщина – надати Центральній Раді дипломатичну і воєнну допомогу у боротьбі проти більшовицьких сил. Радянська Росія не мала сил, щоб протидіяти Німеччині, а тому змушена була підписати також 3 березня 1918 р. у Бресті угоду, згідно з якою, зокрема, визнавала Центральну Раду і окупацію України німецькими і австро-угорськими військами.

Центральна Рада так і не змогла налагодити повноцінну роботу в країні, перебуваючи до того ж умовах окупації іноземних військ і втратила авторитет серед широких верств українського народу. Крім того, окупаційну адміністрацію, яка репрезентувала дві монархічні держави (Німеччину й Австро-Угорщину) не могло влаштовувати українське керівництво, яке складалося з представників партій соціалістичної орієнтації. Окупаційне командування почало схилятися до пошуків встановлення альтернативної влади в Україні, розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати стабільних поставок продовольства до Німеччини. Консерватизм німецького генералітету врешті-решт став базою для зближення німецько-австрійської воєнної адміністрації та колишнього царського генерала Павла Скоропадського.

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради, яка без бою віддала владу в руки П. Скоропадського, проголошеного на з’їзді земельних власників гетьманом України. Жодних політичних актів масового громадського протесту проти державного перевороту історичні джерела не зафіксували. В останній день свого існування Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, згідно з якою Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи, права національним меншинам.

Отже, доба Центральної Ради продемонструвала цілу гаму сильних і слабких сторін української демократичної революції. До перших слід віднести відродження нації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення Української Народної Республіки. До других – відсутність боєздатної армії, адміністративного апарату, необхідного політичного, державного досвіду в керівників Центральної Ради, Не були реалізовані соціальна і аграрна програма; широким трудящим масам бракувалорозвиненої національноїі політичної свідомості, розуміння необхідності побудови власної держави. На жаль , ідея державності не посіла гідного місця в українській ментальності.


4958498872827549.html
4958562000326855.html
    PR.RU™